та органів місцевого самоврядування. Посилення влади губернатора йшло шляхом не передачі в його руки владних функцій від інших посадових осіб та відомств, а через зміну форм
   функціонування губернаторської влади та засобів впливу на місцеві органи.
   Характерна особливість губернаторського управління в другій половині XIX — на початку XX ст. полягала в тому, що вплив губернаторської влади на місцеві органи здійснювався не тільки й не стільки шляхом прямого підпорядкування, але й через: 1) головування губернатора та участь в роботі губернських присутствій, комітетів та комісій; 2) через загальний нагляд за діяльністю місцевих органів різних відомств та органів місцевого самоврядування; 3) через участь у підборі та розміщенні кадрів чиновників.
   У кожному із 85 повітів України адміністративна влада належала справнику, який призначався губернатором з числа дворян і був відповідальним перед ним. Справник очолював повітове поліцейське управління, до складу якого входили два дворянські засідателі, що обиралися повітовими дворянськими зборами. Повітовий справник головував у ряді розпорядчовиконавчих колегій і дорадчих органів (присутствій та комітетів), які відігравали роль виконавчих інстанцій для відповідних губернських установ. Деякі з присутствій та комітетів очолював повітовий предводитель дворянства.
   Важливе місце в урядовому апараті, покликаному забезпечувати «порядок і спокій» серед селянського населення, було відведено земським дільничним начальникам, посада яких вводилася законом від 12 липня 1889 рА Вони призначалася губернаторами за погодженням з предводителями дворянства з наступним затвердженням міністром внутрішніх справ. Земськими начальниками могли бути тільки спадкоємні дворяни, які володіли землею в повіті і мали вищу освіту. Однак Положення про земських дільничних начальників припускало низку винятків; за неможливості відшукати кандидатів, які б задовольняли

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>