вління тощо). Однак незабаром уряд почав вдаватися до заходів, що прямо суперечили принципам реформ 60— 70х років. Унаслідок цього наприкінці XIX ст. губернатори дістали повноваження, яких вони не мали навіть у дореформений період.
   Неухильно нарощувалися каральнополіцейські функції губернаторів. У 1866 р. вони дістали право вимагати виконання своїх «законних вимог» від усіх службовців, незважаючи на службову підлеглість, старшинство за посадою або чином. Тоді ж губернаторам була надана можливість ревізувати усі цивільні установи губернії, незалежно від відомства (це перетворило їх у повновладних вершителів долі чиновництва), а також закривати приватні товариства, клуби тощо у разі виявлення в їхній діяльності чогось «противного державному порядку, громадській безпеці та моральності». 31876 р. вони почали видавати «для правильного виконання узаконень про благочиння і безпеку», так звані «обов'язкові постанови» (про заборону зборів, закриття органів преси та ін.).
   Особливо посилюється адміністративна влада губернаторів після видання Положення про заходи з охорони державного порядку і громадського спокою від 14 серпня 1881 р. Згідно з цим законом у разі введення режиму посиленої охорони губернатор мав право закривали збори, торговельні та промислові заклади, забороняти органи преси, арештовувати (на строк до трьох місяців) і штрафувати (на суму до 500 крб.) винних у порушенні «обов'язкових постанов», а також висилати «підозрілих» і «шкідливих» осіб за межі губернії. За поданням губернатора Особлива нарада при МВС вирішувала питання про адміністративне заслання на строк до п'яти років осіб, «шкідливих для державного та громадського спокою».
   Домінуючою була роль губернаторів в організації поліцейського нагляду (гласного та негласного) за особами «сумнівної політичної благонадійності». Під час здійснення судової контрреформи губернатор набув права впливати на суди (наприклад,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>