равами наділялися московський, київський, варшавський генералгубернатори, їх влада поширювалася й на сусідні губернії. Так, у 1882 р. Київському генералгубернаторові були тимчасово підпорядковані чернігівський і полтавський губернатори. У подальші роки Комітет дії положення про посилену охорону чи оголошував воєнний стан у Київській, Подільській і Волинській губерніях або окремих місцевостях з надання генералгубернатору обов'язків Головнокомандувача та права видавати обов'язкові постанови для попередження порушень державної безпеки. Генералгубернаторам підпорядковувалися усі цивільні установи, навчальні заклади, судові органи. Вони дістали право арешту, адміністративного вислання будьякої особи, припинення або заборони періодичних друкованих видань.
   Тимчасовим генералгубернатором в Харкові був призначений граф М. Т. ЛорісМеліков, в Одесі — Е. І. Тотлебен. Ці герої російськотурецької війни 1877—1878 pp. мали своєю популярністю відповідно вплинути на місцевих жителів.
   Введення тимчасових генералгубернаторств призвело до масових репресій, повальних обшуків, арештів, висилань. Військовоокружні суди (їм генералгубернатори передавали на власний розсуд справи цивільних осіб) почали виносити смертні вироки. Діяльність тимчасових генералгебернаторів характеризувалася надзвичайним самоуправством і сваволею. Особливо нещадно діяли Тотлебен та його помічник С. Ф. Панютін.
   Ключову позицію у місцевому управлінні, як і раніше, посідав губернатор. Здавалося, буржуазні реформи 60—70 років, з якими пов'язувалося багато надій, перетворять в дусі часу всю систему місцевого управління. Звільнення селян від кріпосної залежності і проголошене зрівняння всіх станів у правах, відокремлення суду від адміністрації, введення земського та міського самоврядування тощо істотно змінили становище губернаторів. До їх відання не ввійшли і деякі щойно створені державні установи (контрольні палати, акцизні

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>