ра був невеликим — складався лише з канцелярії та кількох урядовців для особливих доручень. У необхідних випадках він діяв через підпорядкованих йому губернаторів.
   Повноваження «головного начальника краю» були закріплені Загальною інструкцією генералгубернаторам Росії (її було включено у Звід губернських установлень), а також в інших нормативних актах — статутах, положеннях, в окремих «височайших» веліннях. Наскільки широким було коло питань, наданих головному начальнику ПівденноЗахідного краю, можна судити за ще маловідомими матеріалами Центрального державного історичного архіву України зокрема, за таким фактом: коли в 1888 р. Департамент загальних справ Міністерства внутрішніх справ намагався одержати зведені дані про «предмети відомства» генералгубернатора, його канцелярія підготувала довідку, в якій лише неповний перелік цих «предметів» (понад визначених Загальною інструкцією) складався з 83 пунктів. Загальна інструкція наголошувала, що генералгубернатори — «суть головні блюстителі недоторканості верховних самодержавства, користі держави і точного виконання законів та розпоряджень вищого уряду щодо всіх частин управління у ввіреному їм краї». При цьому до обов'язків генералгубернаторів належали питання «загального добробуту» і «внутрішньої безпеки». Закон надавав генералгубернатору право ревізувати усі дії осіб, йому підвідомчих, доповнювати, змінювати або скасовувати постанови підпорядкованих йому губернаторів, а в необхідних випадках (у разі «безуспішності» дій місцевого начальства) — безпосередньо вживати заходів «як до поновлення спокою, так і до відвернення будьякої причини відновлення безпорядків».
   Досить широкі права надавалися генералгубернатору у разі оголошення на всій підвідомчій йому території або в окремій місцевості надзвичайного стану (тобто стану посиленої чи надзвичайної охорони) згідно з сумнозвісним Положенням про заходи з охорони державного порядку

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>