рядування в умовах адміністративної сваволі і бюрократичної регламентації діяльності місцевих структур. Земства організовувалися за територіальною ознакою.
   Земська реформа торкалася широких питань економічного життя, суспільних і політичних відносин, культури, побуту. Намагаючись організувати місцеве самоврядування у вигляді земств, самодержавство водночас прагнуло нічим не послабити свою адміністративну владу на рівні губернії і повіту. В Україні земства вводилися не повсюдно. Три західні губернії Правобережжя не були охоплені земською реформою. Це стало наслідком того, що Російська імперія як державне утворення продовжувала і в умовах зростання капіталістичних відносин залишатися абсолютистською і спиралася на дворянство як основну соціальну опору. Дворянству заздалегідь відводилася провідна роль в органах земського самоврядування, що передбачалися. Тому в губерніях Правобережжя, де серед поміщиків було чимало осіб польського походження, яких підозрювали у співчутті до польського національновизвольного руху, самодержавство не ризикнуло ввести земське самоврядування. Земства з'явилися тут лише у 1911 р.
   Органами земського самоврядування згідно з Положенням були губернські та повітові земські збори та їх виконавчі структури — губернські та повітові земські управи. Обрані різними станами суспільства, земські установи принципово відрізнялися від дореформених корпоративностанових організацій. Поміщики обурювалися тим, що на лавці у земських зборах «сидить колишній раб поряд зі своїм недавнім господарем». Станова за своїм соціальним устроєм імперія обрала куріальний спосіб формування розпорядчих органів земського самоврядування.
   За Положенням 1864 р. усі виборці поділялися на три групи (курії). Основною ознакою її був характерний для класичного буржуазного суспільства майновий ценз. Творці реформи підкреслювали: «... для визначення більшого чи меншого ступеня участі кожного

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>