видною є також відмова від такого найважливішого принципу судової реформи 1864 p., як незалежність суду. Земські начальники були органом, що поєднував у одній особі щодо селян судові й адміністративні функції. Законодавство 1889 р. закріплювало посилений вплив адміністрації на результати розгляду судових справ повітовим з'їздом і губернським присутствієм (це прямо випливало з персонального складу цих органів). У 80х роках зріс адміністративний вплив і на суд присяжних. Негативні наслідки такого становища усвідомлювали судові діячі. Так, прокурор Київської судової палати, аналізуючи практику розгляду судових справ в інстанційному порядку в повітових з'їздах і губернських присутствіях скаржився міністру юстиції на «незручності загального характеру»: 1) значне переважання у складі присутствій чинів адміністративних...; 2) труднощі і в деяких випадках неможливість роз'яснення... адміністративним чинам змісту і значення постанов закону і судочинних правил; 3) необхідність, в яку поставлені судові чини в деяких випадках йти на поступки перед своїм сумлінням, щоб уникнути шкідливих для справи наслідків, щоб заспокоїти дріб'язкове самолюбство і не протиставляти себе більшості членів присутствія». Він просив міністра юстиції відгородити чинів судового відомства від «заходів» місцевих адміністративних властей.
   На початку 70х років у міру посилення революційного руху і збільшення через це кількості політичних процесів із судових статутів послідовно виключалися норми, якими закріплялися демократичні інститути. Реакція в галузі судочинства найчіткіше виявилася у встановленні порядку розгляду справ про державні злочини. Цю лінію було продовжено урядом на початку XX ст.
   За Положенням про губернські та повітові земські установи від 1 січня 1864 р. в Україні, як і в імперії, в цілому, створювалися органи земського самоврядування. Царизм здійснив спробу організації місцевого самоврядування

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>