ився поліцейський апарат. Яскравий приклад тому — Катеринославська губернія. Тут на початку 1900 р. штат фабричнозаводської поліції в промислових районах становив 763 поліцейських на 111 200 осіб фабричного населення, тобто один поліцейський припадав на 160 осіб (за загальними ж «нормами» це співвідношення мало бути 1:400).
   Об'єктом особливої уваги місцевої адміністрації поліції був селянський рух. Уряд здійснив цілу низку заходів щодо посилення поліції в сільській місцевості. Так, міністр внутрішніх справ широко використовував надане йому законом від 22 червня 1900 р. право задовольняти клопотання приватних осіб про формування на їхні кошти поліцейських команд. У другій половині XIX ст. у системі поліцейських установ в Україні виникли спеціалізовані органи кримінального розшуку — розшукові відділення.
   Капіталізм як суспільноекономічна система створював сприятливий грунт для зростання загальнокримінальної злочинності. За даними статистики, кількість злочинів з 1876 р. до 1889 р. загалом по Росії зростала втричі швидше, ніж чисельність населення. При цьому майнові злочини, головно крадіжки, становили приблизно
   2/3 усіх кримінальних правопорушень. Багато злочинів залишалося безкарними. Про слабкість карнорозшукової діяльності свідчили сучасники. Так, юрист Н. Селіванов у 1884 р. писав: «...не тому слід дивуватися, що більше половини злочинів у нас залишається не викритими, а тому, що інша половина викривається». Показово, що жертвою кишенькових злодіїв став навіть сам міністр внутрішніх справ Тимашев: під час обідні в Успенському соборі в Москві у нього викрали гаманець, золотий портсигар та портфель.
   Усе це примусило місцеві власті вжити відповідних організаційних заходів. Після того, як стало функціонувати розшукне відділення у Петербурзі, аналогічні органи почали утворюватися при канцеляріях градоначальників і оберполіцмейстерів у великих містах (в тому числі у Києві

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>