п вільного наймання за контрактом), збільшив платню, підвищив розмір пенсій, установив нагороди за вислугу років.
   Соцькі і десяцькі, які обиралися на ці посади безпосередньо населенням, виконували свої обов'язки безоплатно. У разі наймання на вказані посади сторонніх осіб, вони одержували винагороду за рахунок самооподаткування населення.
   Тимчасові правила 1862 р. зберегли самостійну, окрему від повітової, міську поліцію в усіх губернських та в «деяких визначних» містах, посадах і містечках. В Україні на початку XX ст. міську поліцію мали, крім дев'яти губернських центрів, і міста, «підвідомчі градоначальству» (Одеса, Керч, Севастополь, Миколаїв), а також повітові та безповітові міста; Балта Подільської губернії, Бердичів Київської губернії, Ніжин Чернігівської губернії, Бердянськ, Феодосія, Бахчисарай і Карасубазар Таврійської губернії.
   В усіх зазначених населених пунктах існували міські поліцейські управління на чолі з поліцмейстерами. Поліцмейстер та його помічник призначалися губернатором (градоначальником). Управлінню були підпорядковані «виконавчі урядовці поліції» (дільничні та міські пристави та їхні помічники, а також поліцейські наглядачі) та «нижчі чини» (городові та інші «поліцейські служителі»).
   Міста поділялися на частини, дільниці — на околотки. Частини очолювалися міськими приставами, дільниці — дільничними. Структура поліцейського апарату залежала від розміру міста, чисельності населення. Наприклад, Київ на початку XX ст. поділявся на сім поліцейських дільниць: Либідську, Бульварну, Подільську, Лук'янівську, Печорську, Дворцову, Польську. При поліцейських управліннях в містах перебували пожежні команди на чолі з брандмейстерами.
   Одним із завдань поліцейської реформи 60—70х років XIX ст. було звуження компетенції поліції, звільнення її від багатьох «зайвих» функцій. Певною мірою це було досягнуто. Так, провадження попереднього слідства в кримінальних

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>