ни, які не закінчили курсу повітового училища або рівного йому за правами навчального закладу, але які вміють, втім, рахувати до трьохсот, якщо при цьому вони, прослуживши в канцелярії предводителя дворянства на посаді канцелярського служителя першого класу, удостоїлись підвищення, хоча б у відставці, в класний чин колезького реєстратора».
   За законом від 29 грудня 1889 р. міністру внутрішніх справ дозволялося як «тимчасовий захід» призначати земських начальників з осіб, які не мали середньої освіти (про чин колезького реєстратора вже не згадувалося) і не задовольняли інших підвищених вимог, за умов, що зазначені особи визнавалися міністром внутрішніх справ «здатними до відправлення цієї посади», фактично цей виняток став правилом: губернатор і міністр насамперед враховували спроможність кандидатів здійснювати «тверду владу». Так, за даними земського відділу МВС, складеними у 1903 р. по 10 губерніях (в тому числі Полтавській та Херсонській), понад 21% земських начальників не мали середньої освіти, не кажучи вже про вищу.
   Земські начальники наділялися, крім судових, широкими адміністративними функціями, до яких належали нагляд за органами селянського громадського управління та ревізія їхньої діяльності, усунення неблагонадійних волосних та сільських писарів. У разі відсутності чинів повітової поліції земські начальники здійснювали їхні функції. До 1906 р. земський начальник мав право накладати на осіб сільського управління, які не виконали його законних вимог штраф до 5 крб. і арешт до 7 днів без будьякого формального провадження: він затверджував суддів, переглядав вироки суду (раніше вони вважалися остаточними).
   Опорою урядової адміністрації в її діяльності щодо підтримання «порядку і спокою» на селі були органи селянського самоврядування — волосного та сільського. Цей апарат, який утримувався за рахунок селян, перебував у повній залежності від земських начальників. Він

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>