через загальний нагляд за діяльністю місцевих органів різних відомств та органів місцевого самоврядування; 3) через участь у підборі та розміщенні кадрів чиновників.
   У кожному із 85 повітів України адміністративна влада належала справнику, який призначався губернатором з числа дворян і був відповідальним перед ним. Справник очолював повітове поліцейське управління, до складу якого входили два дворянські засідателі, що обиралися повітовими дворянськими зборами. Повітовий справник головував у ряді розпорядчовиконавчих колегій і дорадчих органів (присутствій та комітетів), які відігравали роль виконавчих інстанцій для відповідних губернських установ. Деякі з присутствій та комітетів очолював повітовий предводитель дворянства.
   Важливе місце в урядовому апараті, покликаному забезпечувати «порядок і спокій» серед селянського населення, було відведено земським дільничним начальникам, посада яких вводилася законом від 12 липня 1889 рА Вони призначалася губернаторами за погодженням з предводителями дворянства з наступним затвердженням міністром внутрішніх справ. Земськими начальниками могли бути тільки спадкоємні дворяни, які володіли землею в повіті і мали вищу освіту. Однак Положення про земських дільничних начальників припускало низку винятків; за неможливості відшукати кандидатів, які б задовольняли вимоги обох цензів, міністр мав право призначати земських начальників з дворян без вищої освіти, але з підвищеним майновим цензом, або ж з вищою освітою, але без установленого цензу.
   Закон передбачав можливість призначення на цю посаду також осіб без середньої освіти (якщо у них був чин колезького реєстратора, тобто нижчий класний чин). У суспільстві ця норма була оцінена належним чином. Так, в пародії на закон від 12 липня
   1889 р., названій «Положення про земських дільничних каналій» дотепно відмічалося, що на посади земських начальників могли призначатися «...місцеві дворяни,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>