ували тисячу десятин. Одним з найбагатших людей країни вважався катеринославський губернатор граф Ф. Келлер, у якого було понад 20 тис. десятин землі.
   Не можна заперечувати той факт, що наприкінці 50х — на початку 60х років XIX ст. з'явився новий тип ліберальних, освічених губернаторів. До них належав, зокрема, херсонський губернатор Басманов, відомий своєю невтомною боротьбою зі зловживаннями. Але діяльність таких губернаторів дратувала представників уряду, через що була нетривалою.
   З 1866 p., після замаху Д. Каракозова на царя Олександра II, почалася масова заміна губернського начальства. Губернаторів нового типу стає дедалі менше і менше. їхні місця посідають відверті реакціонери. Особливо збільшився попит на них у період політичної реакції 80—90х років. До таких діячів належали полтавський губернатор Є. Янковський, чернігівський губернатор О. Анастасьєв і чимало інших, які чинили сваволю і беззаконня. Про те, що факти зловживання владою, хабарництва тощо стали серед губернської адміністрації досить поширеними, свідчать і «політичні огляди», які подавалися в 70—90х роках спочатку до III відділення власної його імператорської величності канцелярії, а потім — до Департаменту поліції МВС начальниками жандармських управлінь.
   Губернатор фактично координував діяльність місцевих органів усіх відомств та органів місцевого самоврядування. Посилення влади губернатора йшло шляхом не передачі в його руки владних функцій від інших посадових осіб та відомств, а через зміну форм
   функціонування губернаторської влади та засобів впливу на місцеві органи.
   Характерна особливість губернаторського управління в другій половині XIX — на початку XX ст. полягала в тому, що вплив губернаторської влади на місцеві органи здійснювався не тільки й не стільки шляхом прямого підпорядкування, але й через: 1) головування губернатора та участь в роботі губернських присутствій, комітетів та комісій;

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>