установи, навчальні заклади, судові органи. Вони дістали право арешту, адміністративного вислання будьякої особи, припинення або заборони періодичних друкованих видань.
   Тимчасовим генералгубернатором в Харкові був призначений граф М. Т. ЛорісМеліков, в Одесі — Е. І. Тотлебен. Ці герої російськотурецької війни 1877—1878 pp. мали своєю популярністю відповідно вплинути на місцевих жителів.
   Введення тимчасових генералгубернаторств призвело до масових репресій, повальних обшуків, арештів, висилань. Військовоокружні суди (їм генералгубернатори передавали на власний розсуд справи цивільних осіб) почали виносити смертні вироки. Діяльність тимчасових генералгебернаторів характеризувалася надзвичайним самоуправством і сваволею. Особливо нещадно діяли Тотлебен та його помічник С. Ф. Панютін.
   Ключову позицію у місцевому управлінні, як і раніше, посідав губернатор. Здавалося, буржуазні реформи 60—70 років, з якими пов'язувалося багато надій, перетворять в дусі часу всю систему місцевого управління. Звільнення селян від кріпосної залежності і проголошене зрівняння всіх станів у правах, відокремлення суду від адміністрації, введення земського та міського самоврядування тощо істотно змінили становище губернаторів. До їх відання не ввійшли і деякі щойно створені державні установи (контрольні палати, акцизні управління тощо). Однак незабаром уряд почав вдаватися до заходів, що прямо суперечили принципам реформ 60— 70х років. Унаслідок цього наприкінці XIX ст. губернатори дістали повноваження, яких вони не мали навіть у дореформений період.
   Неухильно нарощувалися каральнополіцейські функції губернаторів. У 1866 р. вони дістали право вимагати виконання своїх «законних вимог» від усіх службовців, незважаючи на службову підлеглість, старшинство за посадою або чином. Тоді ж губернаторам була надана можливість ревізувати усі цивільні установи губернії, незалежно від відомства (це перетворило

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>