реформи. Тут, на відміну від решти територій України реалізувалась операція з обов'язкового викупу селянських наділів у поміщиків. Мирові посередники, які реалізували селянську реформу безпосередньо, призначались в адміністративному порядку. Місцеве дворянство було усунуте від цих процесів.
   Скасування кріпосного права на Правобережній Україні, придушення польського повстання, інші акції надзвичайного характеру здійснювались за безпосередньої адміністративної участі генералгубернатора. У «звичайних» умовах ця надбудова скоріше заважала нормальному здійсненню державного управління.
   Яскравим виявом русифікаторської, колоніальної політики, що здійснювалася царатом у ПівденноЗахідному краї, було положення «конфіденційного» циркуляра міністра внутрішніх справ від 16 жовтня 1881 p., згідно з яким лише з дозволу генералгубернатора могли влаштовуватися «публичное исполнение разных сценических представлений, декламации и пения на малороссийском наречии и вообще не на русском языке».
   «Криза верхів» у період другої революційної ситуації виявилася, зокрема, в заснуванні посад тимчасових генералгубернаторів. 5 квітня 1879 p., через три дні після замаху О. Соловйова на Олександра II, був опублікований царський указ про призначення тимчасових генералгубернаторів у Петербурзі, Харкові й Одесі; відповідними правами наділялися московський, київський, варшавський генералгубернатори, їх влада поширювалася й на сусідні губернії. Так, у 1882 р. Київському генералгубернаторові були тимчасово підпорядковані чернігівський і полтавський губернатори. У подальші роки Комітет дії положення про посилену охорону чи оголошував воєнний стан у Київській, Подільській і Волинській губерніях або окремих місцевостях з надання генералгубернатору обов'язків Головнокомандувача та права видавати обов'язкові постанови для попередження порушень державної безпеки. Генералгубернаторам підпорядковувалися усі цивільні

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>