ак, на генералгубернатора згідно з «высочайшим повелением» 1888 p. покладався обов'язок «вживати заходів до заміщення посад у ПівденноЗахідному краї особами російського походження», від нього залежала видача дозволів на приїзд до міста та тимчасове проживання у ньому «євреям, які не мають права постійного проживання в Києві». Серйозним політичним змістом була позначена роль генералгубернатора в керівництві церковними справами. Зокрема, під пильним генералгубернаторським наглядом перебувала діяльність римськокатолицької церкви: лише з його дозволу могли засновуватися нові костьоли, алтарі та каплиці; без згоди генералгубернатора не могли призначати ксьондзів на приходські посади; він міг відлучати їх від посад, переміщувати і накладати на них грошові стягнення «за невиконання вимог і розпоряджень громадської влади».
   Генералгубернатор відігравав важливу роль у забезпеченні домінуючих позицій російського дворянства у ПівденноЗахідному краї: він призначав і звільняв предводителів (маршалків) дворянства, вживав заходів до зміцнення дворянського землеволодіння. Так, якщо виявлялися угоди, що складалися всупереч вимогам законів від 10 червня 1864 р. та 10 грудня 1865 р. (цими законами заборонялося придбання маєтку у дев'яти західних губерніях полякам та євреям), генералгубернатор подавав у суди позови про скасування нотаріальних актів за цими угодами. При цьому він ставив перед окружним судом питання про притягнення до відповідальності нотаріусів, які засвідчували незаконні угоди.
   Значною була роль генералгубернатора у реалізації селянської реформи на Правобережній Україні. Після польського повстання 1863 р. життєво важливим завданням царської адміністрації стало позбавлення польського визвольного руху соціальної бази, у тому числі на Правобережжі. Необхідно було протиставити польському дворянству регіону українське селянство. З цією метою акти
   візувалось проведення селянської

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>