о). Починаючи з 60х років у державному апараті почали працювати жінки (рахівницями Державного контролю). Наприкінці століття на державній службі (у навчальних і медичних установах, на пошті, телеграфі) перебувало вже 38 тис. жінок.
   Однак значення цих процесів не слід перебільшувати. Незважаючи на здійснення буржуазних реформ і деяких змін в організації, складі та діяльності урядових установ, Росія залишалася абсолютною монархією із самодержавним монархом на чолі. В країні зберігалися основні дореформені державні вищі, центральні і навіть місцеві установи з дворянською урядовою більшістю.
   Буржуазне реформаторство 60—70х років було непослідовним. Це, зокрема, виявилося в тому, що деякі важливі зміни в соціальному та політичному ладі хоча і підготовлялися, але так і не набули чинності. Хитання уряду між прогресивними перетвореннями і реакційними розширювали і зміцнювали опозицію старому ладу. Суттєвою вадою реформ стала їх половинчатість. Вона була притаманна і «базовій» реформі — скасуванню кріпосного права. Влучним є висновок М. О. Троїцького, що «половинчатість реформи виразилась у тому, що економічний базис став новим, капіталістичним, а всередині його збереглись пережитки старого, феодальнокріпосного ладу...». Ця ж недостатність була притаманна й більшості інших реформ. Відбивши революційну хвилю на рубежі 70—80х років, уряд, очолюваний Олександром III, переходить до відвертої реакції. Царський маніфест від 29 квітня 1881 р. проголошував непохитність самодержавства. У 80х і на початку 90х років здійснюється ряд контрреформ, які значною мірою скасували найпослідовніші буржуазні реформи і повернули деякі дореформені порядки. Цей курс намагався продовжувати у перші роки свого правління і останній імператор Росії Микола II.
   На середину XIX ст. вся територія України в складі Російської імперії (дев'ять губерній) була поділена між трьома генералгубернаторами: Малоросійським

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>