тілесним покаранням тощо. Представники духовенства в окремих випадках підлягали тільки суду духовному, а в інших — судилися в загальних судових установах. У законодавчому порядку встановлювалося, що особи духовного звання можуть придбавати та відчужувати усіма законними способами землі і будинки в селищах та містах.
   Українське православне духовенство, користуючись такими самими правами стану і привілеями, як і російське, водночас відчувало на собі усі негативні наслідки політики русифікації. Святійший Синод забороняв будувати церкви в українському стилі, використовувати український стиль під час малювання ікон, прикрашати церкви статуями тощо.
   Накази 1863 р. і 1876 р. забороняли видавати в Україні книги духовного змісту українською мовою.
   Міське населення. Російське законодавство визначаючи права стану, зарахувало усі розряди міського населення до однієї категорії міських обивателів. Цим поняттям охоплювались, зокрема: 1) почесні громадяни, 2) гільдійське купецтво, 3) міщани, або посадські, 4) ремісники, або цехові, 5) робочі люди. Перепис населення міст підтверджує подібний становий склад міських обивателів і дає можливість визначити статус кожної з цих груп.
   Привілейовану верхівку міського населення становило дворянство. Серед його представників були вище чиновництво, власники нерухомого майна, рант'є, які жили на доходи з капіталу. Дворян можна було зустріти в середовищі вільних професій, адміністрації різного роду установ і підприємств. Частка дворян у містах була значно більшою, ніж загалом по країні.
   Низкою переваг користувалися і почесні громадяни, які поділялися на потомствених і особистих. Вони звільнялися від подушного окладу, до них не застосовувалися тілесні покарання тощо.
   У пореформені десятиріччя в містах зріс кількісно і збільшив капітали купецький стан, що формувався головно з міщан і розбагатілого селянства. Національний склад купецтва в Україні

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>