вників системи місцевого управління становила наприкінці XIX ст. близько 30%. При цьому в руках представників дворянства зосереджувалися майже всі відповідальні посади. Ця ланка управління в галузях, найближчих до інтересів помісного дворянства, перебувала під впливом і навіть в певній залежності від дворянських товариств, що становило вельми важливу частину юридичного і політичного статусу дворянського стану.
   Наприклад, переважне право на обіймання дуже поважної посади мирового посередника, на якого покладалося завдання введення в дію Положень про селянську реформу, надавалося місцевим потомственим дворянампоміщикам, які володіли не менше 500 десятин землі. Саме ж право обрання посередників діставали місцеві дворянські товариства і губернатори. Після впровадження інституту мирових суддів формування його як за цензовими умовами, так і за системою відбору кандидатів, фактично віддавалося в руки помісного дворянства. Після скасування у 1874 р. інституту мирових посередників і передачі їхніх обов'язків знову заснованим повітовим з селянських питань присутствіям сповна виявилася поміщицька орієнтація цих нових установ. Введення у 1889 р. посади дільничих земських начальників не внесло істотних змін, бо переважне право на заміщення цієї посади надавалося місцевим потомственим дворянам. Крім того, організація і система виборів у земські установи також забезпечували перевагу дворянству. Земська контрреформа 1890 p. створила умови для ще більшої переваги дворянства в земствах.
   Отже, у пореформений період дворянство змогло зберегти за собою монополію прав і колишній довгий перелік корпоративних і особистих прав та привілеїв.
   Духовенство, як і дворянство, було привілейованим станом. Після селянської реформи 1861 р. воно зберегло свої права, стани і привілеї. Особи духовного звання звільнялися від усіх особистих податей, від рекрутської, потім військової повинності, не піддавалися

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>