ня «благородного». Одночасно вищий стан імперії не був чимось однорідним. Якщо наприкінці XIX ст. поділ дворянства на розряди втратив своє практичне значення, то розбіжність між потомственим дворянством і особистим, навпаки, навіть посилилася. Причому ядром стану було потомствене дворянство, особисті дворяни мали значно менше прав. Що стосується українського дворянства, то воно в правах і привілеях було повністю урівнене з російським. Щоправда, національний склад дворянства помітно змінився у зв'язку зі збільшенням в Україні числа російських поміщиків, які придбавали тут землі на встановлених царським урядом пільгових умовах. Чиновникамдворянам і поміщикам з центральних губерній Росії надавалися особливо вигідні умови придбання у власність та оренду земель Правобережної України.
   У пореформений період відбувається поділ дворянства на дві верстви. Певна частина поміщиків і в Україні, і в Росії стала на шлях перебудови свого господарства на капіталістичній основі, брала участь у розвитку окремих галузей виробництва. В Україні — насамперед з переробленням сільськогосподарської продукції, при цьому поміщики перетворювались у велику землевласницьку буржуазію. Але значна частина середніх і дрібних поміщиків не змогла пристосуватися до нових умов. Великі суми, одержані як «викуп» за земельні наділи, вони не змогли використати для поліпшення і перебудови свого господарства. Існуючи на відсотки від капіталу, практикуючи відробну систему як основу свого господарювання, ці поміщики часто були вимушені продавати свою землю. Кризу такого поміщицького господарства посилювало «перевиробництво» пшениці в Північній Америці, Аргентині, Канаді. Ціни на пшеницю на російському ринку падали, і тому багато поміщицьких маєтків було продано, в тому числі й селянам. З кінця 70х років особливий розмах набув розпродаж землі на Лівобережній Україні. Як наслідок, якщо у 1877 р. дворянству належало 16 млн

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>