ривалого часу. На період тимчасовозобов'язаного стану зберігалося, наприклад, право вотчинної поліції поміщика. Він мав право бути присутнім, якщо побажає, під час слідства щодо селян за провини і злочини. Від поміщика залежала видача паспортів селянам, які йшли на заробітки.
   Отже, і після звільнення селяни залишалися відособленим нижчим податним станом, який був зобов'язаний сплачувати подушну подать, відбувати державні повинності, в тому числі (до реформи 1874 р.) і рекрутську. І всетаки надання селянам як особистих прав, так і майнових відкривало простір селянському підприємництву, створювало сприятливіші умови для розвитку капіталізму.
   Правовий статус селянства не залишався незмінним. На нього вплинули наступні буржуазні реформи. Внаслідок проведення земської реформи 1864 р. селяни шести українських губерній — Харківської, Полтавської, Чернігівської, Херсонської, Катеринославської і Таврійської — дістали можливість обирати гласних земських повітових зборів. За судовою реформою 1864 р. селяни, які прослужили не менше восьми років у сільській адміністрації, могли стати присяжними засідателями. І нарешті, військова реформа 1874 р. замінила для селян рекрутську повинність військовою.
   Усі ці перетворення не тільки розширювали права селян, а й сприяли консолідації селянства, стиранню відмінностей між колишніми поміщицькими, удільними та державними селянами. Щоправда, в період контрреформ законом від 12 липня 1889 р. цивільноправова дієздатність селян була поставлена в залежність від запроваджених за цим законом земських дільничних начальників.
   Дворянство. Селянська реформа 1861 р. підірвала феодальні основи суспільства (монополію поміщиків на землю, на працю селянкріпаків), однак водночас вона зберегла і привілеї, і політичну владу у дворянства.
   «Свод законов Российской империи», як і раніше, ставив дворянство на перше місце в переліку станів, зберігаючи за ним звання

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>