законень, не питаючи попередньої згоди поміщика, як це було раніше. Поміщики з цього часу втрачали право переселяти селян з одних земель на інші (переселення могло відбутися лише на підставі правил, установлених місцевими Положеннями); віддавати селян і двірських людей стороннім особам в услужіння або для іншої роботи, а також віддавати малолітніх дітей селян для навчання ремісництву або на виховання без згоди їхніх батьків; віддавати селян і двірських людей без належного дозволу у виправні установи або в розпорядження уряду.
   Селянивласники одержували також такі «права за станом»: брати участь на сходах у складанні мирських вироків і в громадських виборах, обіймати громадські посади; переходити в інші стани і товариства; поступати на військову службу і найматися в рекрути на загальній для сільських обивателів підставі, відлучатися з місця проживання з додержанням правил, установлених загальними законами; віддавати дітей в загальні навчальні заклади; поступати «на службу по учебной, ученой и межевой частям» на підставі правил, установлених для вільних податних станів. Як зазначалося в Загальному положенні, селяни можуть бути позбавлені прав стану або обмежені в цих правах лише як за рішенням суду або за вироком товариства.
   Права щодо майна вільних селян також були значними. Передусім селяни дістали можливість викупити у власність їх присадибну осілість, що мала значну цінність. У губерніях Лівобережної України (Чернігівській, Полтавській, Харківській) і Правобережної України (Київській, Подільській, Волинській) згідно з місцевим Положенням до складу селянської присадибної осілості входила вся земля у межах села або селища, що була під селянськими жилими, господарськими, промисловими, громадськими та всілякими іншими будівлями. Поняттям присадибної осілості охоплювалися також розташовані у межах села або селища селянські городи, сади, коноплянники та інші угіддя. Крім того,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>