горным заводам людях ведомства Министерства финансов». Такі селяни з моменту укладання статутної грамоти, але не пізніше двох років від дня проголошення законів про реформу, переводилися на оброк. Дореформені наділи і присадибні ділянки вони могли викупити на тих же умовах, що й інші групи населення. Якщо ж фабричні селяни не мали наділів, вони звільнялися від кріпосної залежності на умовах двірських людей. Дещо своєрідними були умови звільнення гірничозаводських робітників. їх поділяли на два стани: 1) майстрових і 2) селянських робітників. Заводські майстрові, тобто ті, хто виконував технічні гірничозаводські роботи, що вимагали певної кваліфікації, звільнялися з садибою і польовим наділом, який не міг перевищувати встановлених Додатковими правилами розмірів. Селянські робітники, які виконували різні допоміжні роботи, протягом трьох років переводилися на оброк. За надані угіддя майстрові сплачували оброк в касу заводу. Ті з них, які мали садибу й польовий наділ, продовжували ними користуватися, а ті, хто їх не мав, прирівнювалося до двірських селян.
   Ставши на шлях скасування кріпосного права, уряд поширив основні положення реформи 1861 р. на удільних та державних селян. Згідно зі спеціальним Положенням від 26 червня 1863 р. усі удільні селяни протягом двох років переводилися до розряду селянвласників. їм надавалося право негайного викупу наділу, що значився за ними у табелях поземельного збору податків. У тих селах, де такого табеля не було, розмір наділу визначався за вищою або указною нормою, встановленою для даної місцевості. Якщо селянин користувався наділом, меншим за цю норму, за ним закріплювався зменшений наділ. Усі інші питання вирішувалися на основі принципів, установлених для колишніх поміщицьких селян.
   Розроблення проектів законів про державних селян затягнулося на кілька років. Це було пов'язано із польським повстанням 1863—1864 pp. і проведенням додаткових

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>