ити їм, «оставаясь в полном, на основании законов, повиновении владельцев».
   Упродовж двох років, доки тривала обов'язкова служба двір~ ських людей, вони одержували від володільців те ж саме утримання (продовольство, одяг, приміщення), що й раніше, а також грошове жалування на розсуд самого господаря. Після перебігу цього строку з дня затвердження Положення двірські люди звільнялися назавжди від будьяких обов'язків щодо своїх володільців. «С этого времени все отношения между ними могут быть определяемы не иначе как добровольными условиями».
   Можливості отримання землі двірськими людьми були вкрай обмеженими. Відповідно до Положення, право на участь у користуванні польовим наділом на однакових з селянами підставах надавалося тільки тим двірським людям, які до оприлюднення указу 2 березня 1858 р. мали польовий наділ або, влаштовуючись до поміщика «в услужіння» чи займаючи господарську посаду не переставали користуватися наділом чи виконувати надільну повинність під час обробітку орних ланів. Решта двірських людей не наділялася ні польовими наділами, ні присадибними ділянками. їх відпускали на волю без землі і взагалі без будьякої винагороди. Причому поміщик, якщо йому було це вигідно, міг відпустити своїх двірських людей достроково навіть всупереч їхньому бажанню.
   Не менш важкі умови виходу з кріпосної залежності було встановлено і для селян, котрі були кріпаками дрібнопомісних власників. До них належали поміщики, які мали менш як 21 ревізьку душу чоловічої статі й обмежену кількість землі. Прагнучи матеріально підтримати цей прошарок дворянства, уряд створював для них пільгові умови відпускання селян на волю. Вони були зафіксовані в особливих «Дополнительных правилах об устройстве крестьян, водворенных в имениях мелкопоместных владельцев, и о пособии сим владельцам».
   Чинність цих Додаткових правил поширювалася в Україні на тих дрібнопомісних поміщиків південних губерній,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>