лян, поселених на поміщицьких землях губерній: Чернігівської, Полтавської та частини Харківської. Його специфіка полягала в тому, що в основу наділення селян землею був покладений принцип спадкоємносімейного землекористування. Земля розподілялася в межах сільської общини не на зрівняльних засадах з періодичними переділами, як це робилося за общинної форми землекористування, а на основі сімейних ділянок, що складалися з садиби та польового наділу, або тільки з садиби. Вищий наділ на душу, залежно від місцевості, коливався від 2,75 до 4,5 десятин, нижчий становив половину вищого. При цьому, якщо існуючий селянський наділ перевищував вищий розмір наділу, розрахованого на всю селянську общину, то поміщику дозволялося відрізати цей надлишок у своє безпосереднє розпорядження. Якщо після надання землі в користування селян у розпорядженні поміщика залишалося менше однієї третини загальної кількості угідь, що йому належали, то він міг утримувати у своєму безпосередньому розпорядженні до третини всієї кількості угідь.
   Унаслідок реформи українські селяни втратили 1 млн десятин землі, або понад 15% загальної площі земель, які раніше перебували у їхньому користуванні. 94% колишніх поміщицьких селян одержали наділи, менші за п'ять десятин, що було нижче норми середнього прожиткового мінімуму. 344 тис. селян відпускалися на волю без землі або з наділом до 1,5 десятин на ревізьку душу. Найгірше забезпечувалися землею колишні поміщицькі селяни Полтавської, Катеринославської та Харківської губерній, де на одну ревізьку душу припадало від 1,1 до 1,9 десятин. Не набагато кращою була ситуація в Подільській (2 десятини), Київській (2,1 десятини) та Чернігівській (2,4 десятини) губерніях. Загалом у Полтавській і Катеринославській губерніях селяни втратили внаслідок реформи 40% своїх колишніх наділів, а в Харківській — 31%.
   На Правобережній Україні діяло особливе Місцеве положення про поземельне

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>