овинностей на весь період тимчасовозобов'язаного стану, що тривав від двох до дев'яти років, а інколи і до 1 січня 1883 р. Так, у губерніях Південної України і в деяких повітах Харківської і Чернігівської губерній сума оброку становила 9 крб. за вищий або указний наділ або ж призначалося 40 чоловічих і ЗО жіночих днів панщини. У Чернігівській, Полтавській і частині Харківської губерніях за десятину лану залежно від розряду місцевості оброк призначався у розмірі від 1 крб. 40 коп. до 2 крб. 80 коп. Панщина обчислювалася тільки «чоловічими пішими днями» у кількості від 12 до 21 дня. У Київській, Подільській і Волинській губерніях оброк коливався від 1 крб. 35 коп. до 3 крб. 30 коп., а панщина «чоловічими пішими днями» — від 8,5 до 20 днів. Отже, поміщикам надавалася можливість користуватися протягом тривалого часу дармовою працею своїх колишніх кріпаків.
   І тільки викуп садибної і ланової землі перетворював селян, «приобретших в собственность поземельные угодья», в селянвласників. Практично цього статусу селянин набував після укладання викупної угоди. Переведення селян на викуп, а відтак — припинення тимчасовозобов'язаних відносин, не було обов'язковим, і багато хто з селян не поспішав з викупом. До 1881 р. таких селян залишалося приблизно 15%. Тоді було прийнято рішення про обов'язкове переведення усіх селян на викуп протягом двох років. За цей час селяни мусили укласти викупні угоди, інакше втрачалося право на земельний наділ. У 1883 р. категорія тимчасовозобов'язаних селян зникла. В Україні селяни Київської, Подільської і Волинської губерній переводилися на обов'язковий викуп у 1863 р. Але все ж повною мірою користуватися правами вільного селянського обивателя селянин міг лише після сплати всіх викупних платежів.
   Ще одним напрямом реформи було наділення селян землею. У зв'язку з цим виняткового значення набувало питання про розмір земельних наділів, які одержували селяни.

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>