сти, их усадебной оседлости и о содействии правительства к приобретению сими крестьянами в собственность полевых угодий», «Правила о порядке приведения в действие положений о крестьянах, вышедших из крепостной зависимости»), так і спеціально призначені для українських губерній місцеві положення. Так, порядок проведення селянської реформи в Катеринославській, Таврійській, Херсонській губерніях, а також в тих повітах Харківської губернії, для яких було характерним общинне землекористування, визначався «Местным положением о поземельном устройстве крестьян, водворенных на помещичьих землях в губерниях великороссийских, новороссийских и белорусских». Для Чернігівської, Полтавської і частини Харківської губерній, де переважала подвірна форма селянського землекористування та існувала значна нерівномірність у дореформеному наділенні землею різних категорій селянства (дворогосподарів, піших робітників та ін.), було видане особливе Положення про поземельний устрій селян. Для губерній, що входили до Правобережної України з переважанням помісного дворянства польського походження і подвірної форми надільного землекористування у селян, чинним було «Местное положение о
   поземельном устройстве крестьян, водворенных на помещичьих землях в губерниях Киевской, Подольской и Волынской».
   У змісті селянської реформи можна виділити кілька основних напрямів.
   Передусім це скасування кріпосного права й особисте визволення селян. «Крепостное право на крестьян, водворенных в помещичьих имениях, и на дворовых людей, — зазначалося в Загальному положенні, — отменяется навсегда» і їм надаются права «состояния свободных сельских обывателей». Це означало, що з моменту оприлюднення Маніфесту 19 лютого 1861 р. колишній кріпосний селянин, у якого раніше поміщик міг відібрати все, що у нього було, а його самого продати, подарувати, програти в карти, без усякої вини заслати до Сибіру, міг вільно розпоряджатися

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>