к перша інстанція розглядав справи осіб, котрі не належали до шляхетського стану, але обіймали офіційні посади, а також справи іноземної шляхти, затверджував вироки з кримінальних справ міських і селянських (вотчинних) судів, якщо покаранням передбачалося не менше двох років позбавлення волі.
   Зміни в системі державного апарату в середині XIX ст., викликані потребами капіталістичного розвитку, торкнулися і системи судів. Згідно з австрійським положенням про суд 1849 p., судова влада відокремлювалася від законодавчої та виконавчої і проголошувалася незалежною. Старі станові суди замінялися судовими установами для всіх станів. Запроваджувалися суди присяжних, повітові суди, повітові колегіальні суди, крайові суди і вищий крайовий суд у Львові, компетенція якого охоплювала всю Галичину і Буковину. Вищою судовою інстанцією в державі був Верховний судовий і касаційний трибунал. Але проголошені принципи не втілювалися в життя. Підтвердженням тому є заснована в 1850 р. в Австрії, в тому числі в Галичині і Буковині, державна прокуратура. При кожному крайовому суді був державний прокурор. При вищому крайовому суді у Львові та верховному і касаційному трибуналі у Відні існували посади генерального прокурора. Згідно з австрійським законом, суд підпорядковувався прокуратурі.
   Інститут адвокатури було утворено на західноукраїнських землях ще у 1781 р. Однак аж до середини XIX ст. адвокатів було мало, і вони становили привілейовану групу населення. Для управління справами адвокатури у Львові, Станіславі і Чернівцях створювалися палати (колегії) адвокатів. Наприкінці XVII ст. сільські громади дістали право обирати своїх захисників на суді — так званих пленопотентів.
   Г. Право. У 1772—1786 pp. тривав процес заміни польського законодавства австрійським. Правові положення, обов'язкові на території Галичини, містилися у спеціальних збірниках, що включали «накази і закони для всіх», «вироки»,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>