Іван Франко, — довгі ряди німецьких і чеських чиновників, які протягом десятиліть наводнювали край для служби, для хліба і кар'єри». У першій половині XIX ст. розгалужений адміністративнобюрократичний апарат налічував близько 40 тис. чиновників. Вони заполонили численні, німецькомовні канцелярії і володарювали над населенням Галичини, чисельність якого у 1846 р. становила 2438 тис. осіб.
   На керівні посади призначалися люди, які не тільки належали до заможних класів, а й пройшли вишкіл в австрійському бюрократичному державному апараті і звикли до тяганини і хабарів. Це підтверджується численними матеріалами, що зберігаються в архівах Відня, Кракова, Львова. Наприклад, один з перших старостів Львівського циркула граф Страсольдо вкрав величезну суму державних грошей і втік за кордон. В аморальній поведінці звинувачувався у 1808 р. навіть голова Львівського апеляційного суду Фервандт. Німецькоавстрійська бюрократія була представницею феодальноабсолютистської державної машини, що виражала інтереси всього класу феодалів.
   Характерною особливістю було те, що австрійський уряд не створив на західноукраїнських землях низової ланки управління. Політична влада у сільських місцевостях передавалася поміщикам (домініям), зміцнюючи у такий спосіб феодальні порядки. Поміщик призначав з трьох кандидатів, обраних селом, війта. Однак компетенція останнього була незначною, і якщо село налічувало не менше ЗО дворів, війт за виконання своїх обов'язків звільнявся на один день щомісяця від панщини. Виконавчим органом поміщика були так звані мандатори (уповноважені), засновані у 1781 р. їх утримували поміщики, а на посаду затверджували окружні старости.
   Мандатори формально були державними чиновниками з повноваженнями від окружної влади, а фактично — службовцями домінії, оскільки плату одержували від поміщика. Влада мандатора мала універсальний характер — вони збирали податки, встановлювали різні

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>