було повстання під проводом Луки Кобилиці в 40х роках XIX ст.
   Правове становище міського населення залежало від категорії міста. Відповідно до його величини і кількості населення міста поділялися на три групи (Львів, королівські й муніципальні). Громадянство кожного міста було спадковим, і тривалий час порядок його набуття і втрати регулювався без великих змін колишніми нормами права.
   Соціальноекономічне життя міст Східної Галичини наприкінці XVIII — початку XIX ст. не зазнало значних змін. Однак почали з'являтися прикмети капіталістичного розвитку. У 1841 р. у Східній Галичині налічувалося 25208 ремісників і 183 мануфактури. Останні були, як правило, поміщицькими підприємствами, де використовувалася праця кріпаків. Мануфактури переважно займалися харчовим, деревообробним і паперовим виробництвом.
   У XIX ст. у закарпатських містах господарське життя пожвавішало. У 1804 р. в Ужгороді діяло 10 цехів, що об'єднували 377 майстрів і підмайстрів. Одночасно зростала кількість підприємств мануфактурного типу.
   Особливим було становище єврейського населення, чисельність якого в Австрії досягала мільйона осіб. Половина з них проживала в Галичині. З метою зменшення єврейського населення австрійський уряд у 1773 р. заборонив євреям брати шлюб без дозволу властей і без сплати відповідного податку. їх позбавили також права орендувати землю, яку вони були не в змозі обробити власними силами, мати млини, корчми, тощо. Однак суспільна і господарська дискримінація стосувалася переважно незаможних євреїв.
   Нестерпно тяжке соціальноекономічне становище українського народу посилювалося спробами його деукраїнізації і зокрема забороною української мови. Тільки в Закарпатті у першій половині XIX ст. було прийнято п'ять законів про введення державної угорської мови із забороною користуватися українською.
   Антикріпосницька боротьба українського населення виливалася у різні форми: скарги селян

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>