рський історик Бенчур.
   На підставі зібраних матеріалів наприкінці 1772 р. було складено й опубліковано обгрунтування окупації. Юридично її «підставою» став факт короткочасного панування в Галичині угорського короля Андрія II. Коли у війні з Польщею в битві під Завихостом над Віслою в 1205 р. загинув галицьковолинський князь Роман Мстиславович, його союзник Андрій II взяв опіку над вдовою і дітьми — Данилом і Васильком. Скориставшись правом опіки, Андрій II заволодів Галичиною і назвав себе королем Галичини. Цей титул вживали в офіційних документах і його спадкоємці.
   Однак австрійські або угорські (Угорщина разом із Закарпаттям з 1526 року перебувала у складі Австрії) претензії були звичайною фікцією, а складений документ мав створити вигляд правомірності несправедливого акту поділу Польщі й участі у ньому Австрії. Австрійський уряд штучно об'єднав українські і польські землі в один адміністративний край, установив офіційну назву — Королівство Галичини і Володимерії. Договір від 3 травня 1815 р. між Росією, Пруссією і Австрією остаточно закріпив територію Галичини за Австрією.
   З 1809 р. до 1815 р. Тернопільський округ входив до складу Російської держави, але за рішенням Віденського конгресу (1814— 1815 pp.) його повернули Австрії (за винятком Хотинського повіту). У 1812 р. на підставі Бухарестського мирного договору Хотинський повіт увійшов до складу Росії.
   Північна Буковина (історична назва території сучасної Чернівецької області України) увійшла до складу Австрії за КучукКайнарджийським мирним договором, укладеним між Росією і Туреччиною в липні 1774 р. у с КучукКайнарджи поблизу болгарського міста Сілістри після російськотурецької війни 1768—1774 рр. Територія Кременецького повіту в 1793 р. увійшла до складу Росії. Впродовж багатьох століть на Буковині відбувався мирний процес розселення українців і молдаван. Українські села глибоко вклинилися у Південну Буковину, а

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>