ора, стряпчих чи поліції. Попереднє слідство провадили поліцейські установи: нижні земські суди, управи благочиння, присутствія, що складалися з поліцмейстерів, приватних і слідчих приставів. Слідство з кримінальних справ провадили й нижчі поліцейські чиновники: станові, околоточні. У справах про вбивство кріпаками своїх поміщиків попереднє слідство провадили жандармські офіцери і предводителі дворянства. За Законом, виданим у 1837 p., поліцейський чиновник був і слідчим, і суддею, і охоронником земських інтересів.
   За чинними нормами права кримінальний процес у стадії попереднього слідства поділявся на попереднє і формальне слідство.
   Перше передбачало збирання речових доказів і встановлення факту злочину. У цій стадії обвинуваченого тримали під арештом без пред'явлення обвинувачення.
   За формального слідства допит обвинуваченого здійснювався в присутності депутатів. Допитувалися свідки, проводилася експертиза. За законом існувало формальне слідство, але не було формального обвинувачення підсудного перед судом, на жодну з посадових осіб не покладався обов'язок підтримувати обвинувачення в суді.
   Слідчий, керуючись системою формальних доказів, прагнув не встановити істину у справі, а підбирав необхідні йому докази. Вважаючи, що такі докази зібрані, він передавав справу до суду, а останній вже сам доповнював матеріали, яких не вистачало у справі. Попереднє слідство залишалося без перевірки, і часто суд вирішував справу на підставі сумнівних паперів, складених слідчим.
   Отже, судового слідства як частини судового розгляду не існувало. Справу доповідав за складеними «виписками» один із членів суду або секретар. Як правило, свідків і експертів у суд не викликали. Та й сам обвинувачений викликався в суд лише для з'ясування питання, чи застосовувалися до нього недозволені методи під час провадження слідства. Він був не суб'єктом, а об'єктом процесу.
   Вивчення судової практики

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>