роцес перетворювали позивача і відповідача в «речові докази у справі», бо вони фактично не мали процесуальних прав. У судовій підготовці з цивільних справ їхня роль зводилася до подання в суд чотирьох змагальних паперів: прохання, відповіді, заперечення і спростування. На практиці кількість цих документів зростала до 10—15. Уся ця процедура обміну змагальними паперами тривала від трьох місяців до двох років. Якщо суддя визнавав, що для вирішення справи подана достатня кількість документів, то з усієї цивільної справи канцелярія суду складала витяги, що називалися екстрактом. Тим, хто сперечався, дозволялося прочитати екстракт і просити про доповнення та зміни зроблених зі справи витягів. На цьому закінчувалася підготовка справи. Далі починалося визначення підсудності, яке тривало інколи декілька місяців.
   Обговорення справи й ухвалення рішення відбувалися за закритими дверима суду. У судовому засіданні секретар читав екстракт, після цього члени суду ухвалювали рішення і підписували його. Враховуючи, що в екстракті були вказані закони, на підставі яких слід вирішити справу, то судовий розгляд справи зводився до формального акту затвердження висновків екстракту.
   Вирішена судом справа проходила багато судових інстанцій. Звичайно справа, розглянута в повітовому суді, надходила в губернську цивільну палату. Звідти вона направлялася в департамент Сенату, а потім — у загальні збори Сенату. Деякі справи із Сенату надходили в Державну раду. Якщо рішення скасовувалося Державною радою, то все починалося спочатку. Позивач міг постаріти, відповідач померти в тюрмі, а розгляд справи в судових інстанціях продовжувався.
   Норми кримінальнопроцесуального права були сконцентровані в кн. XII т. XV Зводу (понад 800 статей). Ці норми, по суті, становили досить великий кодекс з певною системою побудови. Кримінальна справа починалася за доносом, скаргою окремих осіб або за ініціативою прокурора,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>