оронялися тортури під час провадження розслідування справ. Але всі ці заходи не могли змінити сутності феодального процесуального права поліцейської держави.
   Незважаючи на відсутність розмежування цивільного і кримінального судочинства, все ж є підстави розглядати їх як самостійні галузі права, що формувалися.
   Цивільне судочинство характеризувалося повсюдним порушенням законів, неправосуддям, дороговизною процесу. Суди виконували не тільки суто судові функції, а й адміністративні. Повітовий суд займався опікунськими справами дворян, здійснював нотаріальні дії, видавав ярлики на провезення вина і вводив у володіння маєтком. Отже, суд спочатку вчинював юридичні акти, здійснював нотаріальні дії, а потім на їх підставі вирішував справи. За визнанням Державної ради, «судебные места, делаясь судьею своих действий, утрачивают необходимое свойство суда».
   Множинність судових інстанцій і невизначеність законів про підсудність ускладнювали порядок судочинства. Тому цивільний процес перетворювався для сторін у тернистий шлях «ходіння по мукам». При цьому в кожній судовій інстанції був свій звичай застосовувати закон до справи, складати рішення суду, були свої строки для закінчення справи і, як казав сучасник подій, «того цивільного судочинства, яке описане у другий частині X тому Зводу законів, ми ще не бачили на практиці».
   Одним з головних недоліків цивільного судочинства було існування одного загального, чотирьох головних і шістнадцяти особливих порядків судочинства. Цивільне судочинство поділялося на примирливе і примусове, останнє — на справи позовні і справи вотчинні. Позовні, у свою чергу, поділялися на швидкозакінчувані (за невиконаними зобов'язаннями) і на справи про кривди, шкоду, самоуправне заволодіння майном тощо. Залежно від цього встановлювалася чітка формальність у поданні позовних прохань, апеляцій та інших паперів.
   Канцелярська таємниця судочинства і розшуковий

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>