ий наших», а також дала вказівки про ліквідацію польських судів і впровадження російського судочинства. Відкриття нових судів відбулося лише в 1796 р. Всупереч покійній імператриці Павло І 3 листопада 1796 р. підписав Указ «О встановлений в Малороссии правления и судопроизводства сообразно тамошним правам и прежним обрядам». Як наслідок, на Лівобережжі було частково поновлено колишнє українське судочинство, на Правобережжі — польське судочинство, що грунтувалося на польськолитовському законодавстві. Микола І указом від ЗО жовтня 1831 р. увів на Правобережжі російську судову систему із збереженням чинності процесуальних норм Литовського статуту. 25 червня 1870 р. своїм указом Микола І поширив дію Зводу законів Російської імперії 1832 р. на Правобережну Україну. З цього моменту впроваджувалося російське судочинство, чинність Литовського статуту була припинена.
   15 квітня 1842 р. у Чернігівській і Полтавській губерніях було введено російське законодавство про судочинство. З цього часу на всю територію України поширювалися єдині загальноросшські джерела процесуального права.
   Процесуальні закони, що діяли в Росії у першій половині XIX ст. вирізнялися значним анахронізмом. У більшості випадків вони складалися з норм, установлених ще Соборним Уложенням 1649 р. за царя Олексія Михайловича і Статутом Військовим 1716 р. (3тя частина Статуту «Краткое изображение процессов или судебных тяжеб»), а також указом «О форме суда» 1723 р.
   З опублікуванням і введенням в дію Зводу законів, основні процесуальні норми були сконцентровані в X і XV томах Зводу, а також в Сільському судовому статуті 1839 р.
   У період, що розглядається, аж до судової реформи 1864 p., процес залишався інквізиційним. На зламі XVIII—XIX ст. робилися спроби відокремлення попереднього слідства від судового розгляду справ. В апеляційних судах упроваджувався окремий розгляд кримінальних і цивільних справ. Указом 1806 р.

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>