примушувати до роботи лише «міщан і селян», а особи інших «станів» могли працювати за власним бажанням. Дворяни і чиновники, піддані короткостроковому арешту, могли відбувати його й удома, тоді як усі інші — тільки в поліцейських органах.
   Порівняно зі Зводом системи злочинів і покарань в Уложенні стали чіткішими. Однак аналіз Особливої частини свідчить, що упорядники Уложення не змогли уникнути казуальность Так, Уложення містило 24 статті, які встановлювали покарання за вбивство. Не був подоланий й інший недолік Зводу — об'єднання в розділах різнорідних злочинів.
   Для Уложення, як і для Зводу, характерна відсутність чіткого розмежування кримінальної, адміністративної і дисциплінарної відповідальності. І це закономірно, бо у першій половині XIX ст. не було відокремлення суду від адміністрації, широкі повноваження мали органи поліції і політичного розшуку. Багато складів злочинів, які увійшли в Уложення, у Зводі були поміщені в Поліцейський статут про запобігання і припинення злочинів (т. XIV).
   Уложення застосовувало і типові для адміністративної, поліцейської відповідальності стягнення — штрафи, короткочасний арешт у приміщеннях при поліції із залученням (міщан і селян) за розпорядженням начальства до встановлених урядом робіт. У примітці до ст. 61 сказано, що деякі види покарань «в некоторых особых случаях должны быть определены... без формального производства суда», тобто в адміністративному порядку.
   За злочини і провини по службі встановлювалися типово дисциплінарні стягнення.
   Все зазначене свідчить, що Уложення 1845 р. не досягло рівня досить чіткого, юридично точно розробленого кримінального кодексу, але, незважаючи на всі вади Уложення, його прийняття мало велике значення для подальшого розвитку кримінальноправових теорій, для підготовки і проведення судової реформи.
   У межах кримінальнорепресивної правової політики реалізація мети кримінального покарання була

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>