истання праці посесійних працівників (укази 1802, 1808 pp.) у 1816 р. остаточно заборонялося купувати селян для підприємств. Ліквідація посесійних відносин почалася на підставі закону 1840 р. і завершилася реформами 60—70х років XIX ст.
   На початку XIX ст. російське законодавство регулювало лише окремі положення, пов'язані з працею вільнонайманих робітників. «Регламент» Адміралтейства 1722 р. уводив на казенних підприємствах інститут наглядачів, для того щоб «ленивых бить тростью», і визначав тривалість робочого дня весною і літом у 13,5 год. Указом 1724 р. установлювався максимум заробітної плати. Статут 1735 р. приписував лікувати хворих за рахунок заводських коштів. Нормативні акти 1741 р. для суконних і деяких інших підприємств передбачали забезпечення протипожежної безпеки обладнання, належного освітлення й опалення фабричних будівель, зручне розташування верстатів, підтримування чистоти; оплату прогулів з вини підприємства, влаштування при фабриках госпіталів, забезпечення робітників (за плату) належним одягом. Установлювалися: 17годинний робочий день на період березень—жовтень і 16годинний — листопад—лютий (за годинної перерви), 8годинний — по суботах, максимум зарплати, строки виплати («исправным» — щотижня виплачувати 75% заробітку, а наприкінці місяця здійснювати повний розрахунок), стягування штрафів за несправну роботу, за запізнення та неприсутність на роботі (частина штрафних сум мала йти на опікування хворих і винагороду старанних). Рекомендувалося господарям не кривдити, не ображати робітників, але за неслухняність карати канчуками.
   У 1806 р. «Горное положение» передбачало надання медичної допомоги гірничим робітникам. На гірничі правління покладався обов'язок розслідувати скарги робітників. Указ 1825 р. забороняв поміщикам віддавати кріпаків «на заводські роботи». Вони могли відпускати селян лише з паспортами, що давало право на укладання вільного договору

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>