четверту.
   Специфічний характер розвитку селянського двору в Україні (подвірне землевласництво) вносив свої корективи в порядок одержання майна у спадщину. Успадкування частково регулювалося окремими статтями Зводу, що діяли на території Чернігівської і Полтавської губерній. Але здебільшого порядок одержання майна селянського двору у спадщину на всій території України визначався нормами звичаєвого права.
   Незважаючи на поширення на Україну чинності цивільного законодавства Росії, цивільноправові відносини українського суспільства ще довго зберігали чимало відмінностей. Це пояснювалося соціальноекономічними і національнополітичними особливостями України в цілому, а також окремих її регіонів, приєднаних до Росії в різні часи.
   Зародження фабричного права. До початку XIX ст. в Україні правове становище вільнонайманих робітників у сфері ремісничопромислового виробництва визначалося нормами Магдебурзького права і цеховими статутами. У 1785 р. на Лівобережній і в 1840 р. на Правобережній Україні введено загальноросійське законодавство, що регулює правове становище цехових корпорацій. Одночасно введено норми, що регулюють організацію і діяльність казенних і приватновласницьких підприємств.
   На територію України поширювався Указ від 18 січня 1721 р. «О покупке к заводам деревень» — про створення приватних мануфактур. Вони обслуговувалися працею підневільних, «прикріплених до фабрики» робітників, правове становище яких відрізнялося від поміщицьких селян: їх не дозволялося переводити на сільгоспроботи, віддавати в рекрути за кріпаків та інЯ Водночас вони зазнавали подвійної експлуатації: позаекономічне примушування поєднувалося з грошовими штрафами і відрахуваннями їх з мізерного жалування.
   В Україні праця посесійних робітників використовувалася на деяких суконних виробництвах, а також в деяких гірничодобувних підприємствах Донбасу. Після низки законодавчих обмежень використання

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>