зом 1848 р. землю у власність могли придбати і кріпаки, але за згодою поміщика.
   Упродовж першої половини XIX ст. утверджується в економіці роль і цінність таких об'єктів власності, як фабрики, заводи, гірничі промисли, їх обладнання. Розширюється коло суб'єктів права на ці об'єкти. У 1848 р. з'явився указ, який дозволяв усім підданим Російської імперії, в тому числі і закріпаченим селянам (зновутаки за згодою поміщиків) придбавати у власність фабрики й заводи.
   Своєрідним було регулювання цивільних відносин на Правобережжі. Царський уряд ураховував опозиційні настрої польського населення, особливо польських поміщиків. Так, право дворян розпоряджатися нерухомістю не мало обмежень. Право власності на кріпака можна було підтвердити не тільки відповідними нормами Зводу, а й сеймовими постановами й судовими рішеннями.
   Водночас, прагнучи послабити польський національновизвольний рух, розколоти його національну єдність, царат здійснив господарський опис поміщицьких володінь, а також селянських господарств. Інвентарні правила регулювали також взаємовідносини поміщиків і кріпаків.
   На Правобережжі захищалося право власності дворянтатар на землю, а також на кріпаків, яких вони придбали до впровадження тут загальноросійського законодавства.
   Серед особливостей регулювання договірних відносин в Украї ні до введення Зводу можна назвати такі: встановлений російським законодавством десятирічний строк давності за деякими угодами купівліпродажу та позовами у зв'язку із заподіянням шкоди тут був скорочений до трьох років; власник мав право продавати свою вотчину (нерухоме майне) навіть тоді, коли вона перебувала за договором або судовим рішенням у тимчасовому володінні третіх осіб; на Лівобережжя не поширювалося право викупу нерухомості; дочки за наявності синів не були спадкоємицями батьківської власності, вони одержували лише «вьшраву» — чверть спадщини, але материнське майно усі діти

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>