29 грудня 1848 р. була оприлюднена нова редакція Правил, в якій враховувалася практика реалізації інвентарних правил, що були чинними майже до скасування кріпосного права.
   Криза кріпосницької системи, зародження буржуазних відносин, розвиток промисловості зумовили необхідність правового регулювання відносин між робітниками, з одного боку, і державою та підприємцями, з іншого. У другій половині XIX ст. держава робить несміливі спроби законодавчого визначення робочого часу, обмеження використання праці малолітніх та ін. Прикладом може бути «Положение об отношениях между хозяевами фабричных заведений и рабочими людьми, поступающие на оные по найму», затверджене комітетом міністрів у 1835 р. Проте воно так і не набуло сили закону. Головним правовим досягненням у галузі фабричного законодавства в період, що досліджується, стали рішення Державної ради 1839 р. і уряду 1840 р. про поступову ліквідацію посесійних робітників і перехід від примусової праці до вільнонайманої.
   Цивільне право. У першій половині XIX ст. цивільне право почало розвиватися інтенсивніше, що певною мірою пояснювалося зростанням темпів розвитку промисловості й торгівлі.
   Головним об'єктом права власності залишалася земля. Тому поміщики, українські і російські, продовжували жадібно концентрувати її у своїх руках. У цей період багато земельних наділів державних селян і козаків перейшли до поміщиків. Це явище було закріплене державним межуванням: на Катеринославщині та Херсонщині — в 1828 p., в Таврії — в 1843 р.
   З 1837 р. дворяни в Україні і в Росії дістали право орендувати вільні державні землі строком на 12 років. Але в умовах розкладу феодалізму неминуче відбувається звільнення, відмова від станової зв'язаності, обмежень у правовому регулюванні користування і розпорядження землею. Ряд указів (1801, 1803, 1827 pp.) надали право придбавати землю у власність усім станам, крім закріпачених селян. А за указом

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>