ий устрій і самодержавство, удосконалювати його. Сперанський та його однодумці розуміли, що нові буржуазні відносини, які зароджувалися в суспільстві, вимагають свого відбитку в нових нормах права. Проте ці ідеї не знайшли підтримки у правлячих колах Росії. Робота щодо систематизації права в основному завершилася на другому етапі.
   Спробою перейти до третього етапу стала кодифікація кримінального права, розпочата відразу ж після видання Зводу. У процесі роботи вивчалася й аналізувалася законодавча, судова й адміністративна практика не тільки Росії, а й більшості європейських держав. 15 серпня 1845 р. «Уложение о наказаниях уголовных и исправительных» було затверджене, а також прийнято рішення про введення його в дію з 1 травня наступного року.
   У період роботи щодо підготовки та затвердження Зводу законів Російської імперії в 1830—1835 pp. у складі другого відділення працювала спеціальна група юристів під керівництвом І. М. Даниловича. У 1825 р. він був професором права Харківського, а пізніше Київського і Московського університетів. Група зібрала й систематизувала норми права, чинні в західних губерніях Російської імперії, приєднаних до неї наприкінці XVIII ст. під час поділу Речі Посполитої. У 1837 р. Данилович підготував проект, названий «Свод местных законов Западных губерний» (Правобережної України і Білорусії). На думку кодифікаторів на чолі зі Сперанським, Звід місцевих законів мав стати систематизованим збірником норм чинного приватного права. Проект Зводу було передано до Державної Ради, яка в 1838 р. його затвердила, але юридичної сили він так і не набув. До цього часу імперська правова політика Миколи І була спрямована на ліквідацію будьяких особливостей правового регулювання суспільноекономічного життя українського і білоруського народів.
   У 1835 р. на території України, яка входила до складу Російської імперії, набув чинності Звід законів у частині регулювання

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>