глядалися справи по суті: для дворян — повітовий суд, для городян — міський магістрат, для вільних селян — нижня розправа;
   друга інстанція — апеляційна та ревізійна. Для всіх станів у губернії створювались палата кримінального суду і палата цивільного суду.
   Крім того, в кожній губернії засновувався один совісний суд. Він повинен був розглядати цивільні справи у примирливому порядку, а також деякі кримінальні справи, наприклад про суспільно небезпечні діяння божевільних та малолітніх.
   З 1808 р. і в Росії, і в Україні вводяться комерційні суди. Перший такий суд було створено в Одесі.
   Вищою судовою інстанцією для усієї Росії залишався Сенат.
   До 1861 р. в Україні зберігалися вотчинні суди, які засуджували поміщицьких селян за незначні злочини. Реформою управління державними селянами для суду над ними в 1837 р. засновувалися волосні та сільські розправи.
   На Правобережжі, як і раніше, існували підкоморські і земські суди. Проте система польських судів, що зберігалася тут до придушення повстання 1830 p., була ліквідована указом Миколи І від ЗО жовтня 1830 р. «О присвоении всем присутственным местам и должностным лицам в западных губерниях тех наименований, какие существуют в Великороссийских губерниях».
   У місцях компактного мешкання іноземних колоністів до 1864 р. діяли особливі національні суди. Так, у Маріуполі діяв «грецький» суд, а в районах дислокації українських козацьких військ — громадські суди, які керувалися звичаєвим правом і судовими прецедентами.
   Важливою антидемократичною віхою у формуванні судової системи України було переведення судочинства на російську мову (1828—1829 pp.) Завершальними були акції щодо припинення дії місцевого права, організація діяльності судів України виключно на основі загальноросійських законів, «Сельского судебного устава» 1839 p. Відмінність полягала в тому, що в Україні судді призначалися, а в Росії — обиралися.
   У подальшому

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>