ло чітко визначено.
   У 1811 р. завершилася реформа центрального галузевого управління. Замість колегій були утворені міністерства, кожне з яких очолював єдиноначальник — міністр. Він безпосередньо підпорядковувався царю. Діяльність міністерств координував Комітет міністрів — дорадчий орган. На його засіданнях головував імператор. Рішення Комітету міністрів вступали в силу лише з санкції імператора.
   Діяльність міністерств направляло і контролювало перше відділення імператорської канцелярії. Найвагоміша роль відводилася новому відомству — Міністерству внутрішніх справ. Воно відало органами влади й управління на місцях. У його розпорядженні була також поліція. Тривалий час це міністерство очолював вірний царський служака В. Кочубей.
   Колись могутній Сенат перетворився у вищу апеляційну інстанцію для судів губерній.
   Місцеві органи. На місцях — у губерніях владу вершили довірені особи царя — губернатори та генералгубернатори. Цар призначав з їх числа вищих чиновників, знатних дворян.
   Губернатор належав до вищої урядової влади. Він очолював губернію, в межах якої здійснював адміністративну та поліцейську владу. Існувало також губернське управління, яке складалося з віцегубернатора, радників, прокурора. В губернії функціонували губернські галузеві установи (казенна палата, рекрутське присутствіє, з 1840 р. — палата державних маєтностей та ін.). Це були органи відповідних міністерств на місцях, але вони також підпорядковувалися губернатору. У своїй діяльності губернатор спирався на станові дворянські збори.
   Генералгубернатор очолював кілька губерній. Він наділявся надзвичайними повноваженнями — поєднував владу цивільну і військову.
   У повіті влада належала суду (до 1837 р. він мав назву «нижчий земський суд») на чолі з капітаномісправником. Земський суд був одночасно адміністративнополіцейською установою і судовим органом. Повіти поділялися на стани. Стан очолював становий

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>