льської буржуазії. Відомі українські капіталісти Яхненки та Семиренки вийшли саме з цієї групи.
   Б. Державні селяни. Ці селяни становили другу верству українського селянства. У 1857 р. їх налічувалося 5,2 млн. Найбільша частина державних селян проживала на Лівобережжі (50%), менша — на Правобережжі (13%), решта — на півдні України (37%). Основною формою їх експлуатації були грошова рента та податки державі, розмір яких постійно зростав.
   На Правобережжі широко застосовувалася така форма експлуатації селян, як переведення їх на господарське становище: державні землі здавалися в оренду поміщикупосесору, який експлуатував селян, що мешкали на цій землі, як своїх кріпаків.
   Становище державних селян погіршилося з утворенням військових поселень. Вони засновувалися переважно в Україні. І це не випадково. Військові поселення мали на меті не тільки полегшити царському уряду утримування армії, а й одночасно посилити нагляд за українським народом. 16 кавалерійських і 3 піхотні полки у формі військових поселень було розміщено у Харківській, Катеринославській та Херсонській губерніях. У 1819 р. на півдні України у військові поселення перетворили 250 сіл, де проживало приблизно 20 тис. селян. Усе життя військових поселенців жорстко регламентувалося. Вони поділялися на солдатів діючих частин та хазяїв, які забезпечували військові поселення засобами існування, а також виконували обов'язки військовослужбовців.
   Військові поселення і поселенці передавалися в управління військовим командирам. Держава, командування втручались і в особисте, сімейне життя поселенців.
   На становище державних селян вплинув і розвиток капіталістичних відносин. У 1837—1841 pp. була проведена реформа управління, відома як реформа графа Кисельова — царського міністра державних маєтностей. За цією реформою державні селяни дістали право обирати органи самоврядування — сільські та волосні, а також сільські та волосні

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>