його представників: граф Браницький, князь Воронцов, граф Кочубей, барон Штігліц та ін.
   У першій половині XIX ст. зміцнилося становище дворян як монопольних власників землі. Дворяни України володіли 70% земель. Закон 1842 р. про майорати припинив небезпечний для дворянства процес дроблення земель.
   Закон 1827 р. дозволив дворянам створювати фабрики, заводи та ремісничі майстерні в містах (раніше вони користувалися цим правом тільки у сільській місцевості) і без обмеження кількості робочих рук. Отже, розширювалася сфера нової — підприємницької — діяльності дворян.
   Міське населення (міські обивателі). Насамперед спостерігається зростання кількості міського населення України. У 1811— 1858 pp. воно збільшилося у 2,5 раза, що стало прямим наслідком розвитку торговельногрошових відносин, капіталістичного укладу.
   Як і раніше, склад городян був досить строкатим. Міщани утворювали найчисленнішу станову групу. За ревізією 1823 р. у Києві власне міщани, які входили до податної групи, становили 71,5% загальної кількості городян. Міщани сплачували більшу частину податків, що накладалися на місто. З 1816 р. вони, наприклад, почали платити збори для будівництва доріг.
   Обмеження міщан у правах поступово послабилися. У 1832 р. їм дозволялося придбавати земельні ділянки у містах для ведення торгівлі та виробничої діяльності. Вони здобули також право переходити до купецтва та одержувати гільдійське посвідчення за наявності відповідних капіталів.
   Царський уряд зміцнював цеховий устрій міст. Уточнювалася його регламентація. На Лівобережжі цеховий устрій регулювало загальне імперське законодавство. На Правобережжі до 1840 р. цеховий устрій регулювався місцевим правом. При цьому в Україні продовжували діяти цехові звичаї. Проте у 1850 р. на основі місцевої практики організації цехів для міст і містечок установлювався єдиний порядок регулювання цехового устрою.
   У 1816—1859 pp. кількість

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>