ння українського дворянства в правах із російським підтверджується низкою законів як загального характеру, що стосувалися дворянського класу Росії в цілому, так і спеціальними, які прямо адресувалися дворянству України. Так, у 1801 р. російський уряд підтвердив надання прав російського дворянства українському дворянству, яке проживало у Слобідській Україні. У 1835 р. був виданий указ «О Малороссийских чинах, дающих право на действительное или потомственное дворянство». Він затверджував станові привілеї та пільги для козацької старшини та її нащадків (усій верхівці козацького війська).
   Становище дворян Правобережжя після поразки польського повстання 1830 р. ускладнюється. Указ 1831 р. «О разборе шляхты в западных губерниях и об устройстве сего рода людей» визнавав за ними усі права і привілеї, даровані дворянству імперії, якщо вони доведуть своє дворянське походження. Вимагалися документальні докази і свідчення.
   Цей «розбір» тривав кілька років. Спеціальна комісія не визнала права на дворянство у 64 тис. осіб. Серед них було чимало козацьких старшин. У 1835 р. такий же «розбір» було здійснено серед татарських мурз.
   В українському суспільстві зростала кількість російських дворян. Пояснювалося це тим, що царат, як і раніше, розпоряджався землею України, роздавав її росіянам. У 1800 р. на Південній Україні було роздано приблизно 8 млн десятин. На Правобережжі землі, конфісковані у їхніх власників за участь у повстанні 1830 p., також роздавалися російським дворянам.
   Російське дворянство, яке проживало в Україні, у першій половині XIX ст. одержало чимало привілеїв, яких не мала місцева шляхта. Наприклад, з 1832 р. російські чиновники, які служили у
   Волинській і Подільській губерніях, отримували, крім платні, також пенсію за колишню військову чи цивільну службу.
   Отже, склад дворянства України за національністю був досить строкатим. Про це, зокрема, свідчать прізвища його

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>