ої общини, особливо характерної для південної, лісостепової зони. У сільській територіальній общині вирізнялися окремі заможні сім'ї, які володіли певною власністю, про що, наприклад, свідчать примітивні ключі від дверних засувів, знайдені археологами на черняхівських поселеннях. Про майновий розподіл антів свідчать також численні схоронення монет і дорогоцінних речей. Соціальна верхівка прагнула до збагачення, привласнюючи продукти праці своїх одноплемінників у вигляді данини.
   У слов'янських племен набуло розвитку рабовласництво. Візантійські історики пишуть про тисячі полонених, які перетворювались у рабів. Рабська праця могла використовуватися у ремісничих майстернях, а також у землеробстві. Рабство, як і збирання данини, було початковою формою експлуатації на етапі становлення класового суспільства.
   Племінна верхівка складалася з різних осіб. До неї входили передусім вожді племен. Зарубіжні історики називають їх «королями», «старійшинами», «вельможами». Вони вирізнялися своїм майновим станом із основної маси населення.
   У період становлення класового суспільства слов'янські племена об'єднуються у союзи племен. Процес формування останніх був особливо інтенсивним у V ст. н. є. Іордан писав, що спільне збірне ім'я багатолюдного народу венедів змінюється «відповідно до різних родів і місцевостей».
   Чим активніше відбувався процес розкладу первісної родової замкнутості, тим міцнішими й довговічнішими ставали союзи племен. На чолі цих союзів стояли вожді, яких називали «рексами», «риксами» (Ардагаст, Межамир, Добригаст та ін.). їм належала вища влада. У Іордана є згадка про антського вождя Божа (кінець IV ст.). Найближче оточення Божа становили 70 «вельмож» — рада племінного союзу. Вважають, що ім'я Божа було відоме авторові «Слова о полку Ігоревім», який згадує «часи Бусова». У племенах і союзах племен скликалися і народні збори.
   Анти мали сильну військову організацію.

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>