своїх послів (делегатів); великі воєводства — по шість, менші — по чотирип'ять, землі звичайно по два — виключно шляхтичів). Обирали цих послів місцеві сеймики, які регулярно збиралися в землях. Наприкінці XVII—XVIII ст. у Речі Посполитій нараховувалося близько 70 сеймиків. Сеймик Львівської землі збирався в м. Судова Вишня.
   Земські сеймики розглядали різні питання і у зв'язку з цим порізному називалися. Найважливішими були ті, які скликалися перед вальним (загальнодержавним) Сеймом. їх скликав король, посилаючи делегата з королівським листом, в якому були викладені підстави для скликання Сейму. Заслухавши листа й обравши до Сейму послів, сеймик складав їм свою інструкціюнаказ. Він містив вказівки щодо позиції з питань, винесених на Сейм. Інколи послам надавали свободу дій, що називалася «правомочністю». Потім збиралися посли сеймиків і магнати усього воєводства або провінції, узгоджуючи свою позицію на вальному Сеймі. Окремо скликалися воєводами елекційні сеймики, на яких висувалися кандидати на управлінські і судові посади.
   По закінченні засідань вального Сейму скликалися реляційні сеймики, на яких звітували посли про виконання ними посольських функцій.
   З другої половини XVII ст. значення вального Сейму падає головним чином через нескінченні дискусії і так звану «вільну заборону» («ліберум вето»), що могла застосовуватися з боку будьякого посла, внаслідок чого Сейм досить часто не міг ухвалити рішення. З кінця XVI ст. (1582 р.) по 1762 р. були розпущені, не прийнявши рішень, 53 Сейми (40%).
   Саме тому почало зростати значення земських сеймиків. На їхні сесії виносили дедалі ширше коло питань, у тому числі економічних. Вони отримали від короля право обирати комісарів у так званий Трибунал скарбниці (вищий суд з фінансових питань), створювали воєводські скарбові суди та ін.
   Король дедалі частіше звертався безпосередньо до сеймиків для вирішення різноманітних питань,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>