т і містечок, більшість з яких належала приватним особам і державній скарбниці. Так, Ужгородом володіла казенна домінія, Мукачевим і Береговим — домінія графа Шенборна, коронні міста Тячев, Хуст, Бишков перебували у віданні соляного, гірничорудного та лісового казенного управління.
   У XVII—XVIII ст. міста на західноукраїнських землях, як і у відповідних державах в цілому, за своїм правовим становищем розподілялися на три категорії: державні (королівські), самоврядні і приватновласницькі. Залежно від величини і чисельності населення міста поділялись (у Східній Галичині) на: Львів, королівські і муніципальні. Польські королі надавали великим містам, у тому числі і на західноукраїнських землях, Магдебурзьке право. Повним таким правом користувались у Східній Галичині семеро міст, у більш урізаній, неповній формі — ще близько чотирьох десятків. Магдебурзьке право перетворювало міста в автономні самоврядні одиниці зі своїми виборними органами управління, не підпорядкованими магнатам, своїми судами та ін. Це право передбачало рівність усіх міщан перед законом. Однак насправді управління містами було в руках патриціату — німців, австрійців та поляків, на Закарпатті — ще угорців, у Північній Буковині — турків, волохів та ін. Саме ця верхівка комплектувала міські магістрати, до складу яких входили бургомістр (бурмістри), війт, міська рада, райці та лавники. Магістрати відали адміністративними, господарськими, поліцейськими та судовими питаннями. Середнє і незаможне міщанство в ці органи не допускали. У Львові, наприклад, вони поповнювалися шляхом кооптації з числа представників двохтрьох десятків найбільш багатих і знатних сімейств.
   До того ж у статутах багатьох міст було записано, що всі міські власті формуються і служать тільки тим, хто сповідує римокатолицьку віру. Українців, вірменів, євреїв та ін. вважали людьми нижчого гатунку, визначали їм для поселення невеличкі відокремлені

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>