допомагали бідним, людям похилого віку, сиротам. Особливо активним було Львівське братство. Організація братств була нескладною: невеличка кількість членів — ЗО—50 осіб, щомісячно — збори; один раз в рік — обрання керівників («старших братчиків»); чітке ведення документації, особливо фінансової; повне довір'я і чесність; сплата членських внесків. Спочатку в братства входили тільки міщани, потім — і українська шляхта, духовенство.
   У XVIII ст. у зв'язку з посиленням онімечення та ополячування українського населення, особливо у містах, українське міщанство виявляло дедалі меншу активність. Братства знову обмежили свою діяльність переважно релігійними проблемами, скорочувалися кількість і роль братських шкіл, видання книг українською мовою.
   У тому ж XVIII ст., хоча чисельність міщан і кількість міст зросли (в містах Східної Галичини мешкало 335 тис. осіб, або 12,8% усього населення), але міщани втратили усі ознаки економічної незалежності. Більше половини міст були власністю феодалів. Єдиний привілей, яким користувалися міста, — право торгівлі, в тому числі ярмаркової.
   Розвивались і ремесла. Так, наприкінці XVII ст. у Львові існувало близько 100 ремісничих спеціальностей, з яких 50 були об'єднані в 33 цехи. Львову на західноукраїнських землях було надано право складування усіх «східних товарів», що надходили в Польщу як у головний пункт торговельного шляху зі Сходу на Захід. Правом складування таких товарів на різні строки користувались у різний час також Белз, Володимир, Добромиль, Коломия, Луцьк, Самбір та Холм. У містах часто (2—3 рази на рік) проводились ярмарки, а у великих — щотижневі торги.
   Міста Закарпаття великого соціальнополітичного значення також не мали, а на початку XVIII ст. спостерігається скорочення міського населення. Навіть у комітатських центрах (Ужгород, Берегове та ін.) проживало лише кілька тисяч осіб. Наприкінці XVII ст. в краї налічувалося 20 міст

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>