містах утворилися дві різні і постійно конфліктуючі групи: переважно чужоземний патриціат і місцеві міські низи. Міська верхівка — купці, лихварі, власники будинків, землевласники — користувалася найбільшими привілеями і була тісно економічно й політично пов'язана з магнатами і шляхтою. І в національному, і в соціальному відношенні вона протистояла середнім і бідним міщанам.
   Купецтво в містах об'єднувалось у гільдії. Більшість ремісників — у цехи: зброярів, будівельників, залізних справ майстрів, шевців, аптекарів та ін. Кожний цех мав свій статут, суд, органи управління. Очолював цех виборний «цехмайстер». Цеховим майстрам були підпорядковані підмайстри й учні. Керівництво цеху наглядало за порядком, якістю продукції, її продажем, цінами, захищало інтереси цеху. Цехи платили місту і державі певну суму податків, виставляли певну кількість воїнів, мали виділені для захисту ділянки міського муру.
   Нижчий прошарок міського населення становили так звані «партачі» — позацехові дрібні ремісники. Як правило, це були незаможні люди, які не мали можливості сплатити досить високий вступний внесок у цех, причому переважно місцеві, українці, яких німці і поляки взагалі намагалися не допускати в цехи, а також «сільські» ремісники з прилеглих сіл.
   Ще нижче стояли різноробочі, поденники, міська голота. Українські міщани, які у великих містах становили меншість, оскільки їх посилено витісняли німці, австрійці й поляки, об'єднувалися в братства. Братства, які спочатку мали суто релігійний характер і були створені при церквах, наприкінці XVI — в XVII ст. набули деяких рис цехового устрою — щорічні обрання керівних органів, членські внески та ін. Але, крім релігійних, вони стали здійснювати широкі економічні, культурнопросвітницькі функції. Вони захищали українське міщанство, зверталися зі скаргами до суду, посилали посольства до королів, магнатів, сейму, будували школи, лікарні, друкарні,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>