раво переходу. На початку 40х років XVIII ст. була встановлена 12денна річна панщина для латурашів у монастирських вотчинах і 6денна— у боярських. Крім того, селяни сплачували різні натуральні побори: десятину врожаю, продукцію скотарства за користування лугами та пасовиськами, дичину і рибу — за полювання і рибальство. Селяни своїм транспортом забезпечували потреби вотчини. Бояри користувались монополією на виробництво алкоголю, млинною монополією та ін.
   Порівняно невисокий рівень селянських повинностей на користь вотчинниківфеодалів у Північній Буковині пояснюється тим, що в умовах турецькофанаріотського панування місцеві феодали були змушені левову частину продукції, що вироблялася в регіоні, та коштів віддавати в скарбницю османської Туреччини. У середині XVIII ст. державні податки і натуральні повинності на користь молдавського господаря і турецького султана в 5—8 разів перевищували сеньйоральну ренту. Державні податки і повинності перетворилися в централізований спосіб привласнення додаткового продукту, розмір якого у XVIII ст. досягнув свого апогею.
   Крім величезної данини («харач») і натуральних постачань, населення виконувало військові повинності щодо забезпечення турецької армії кіньми, транспортом, фуражем, лісом, будівництвом доріг, мостів, фортець. Централізована форма привласнення ренти пояснює особливість реформи, проведеної молдавським господарем у 1749 p., коли була ліквідована особиста залежність селян від феодалів. Унаслідок цього зникає різниця між вечинами і латурашами. Водночас селян прикріпили до землі, з якої вони централізованим шляхом сплачували значну частину додаткового продукту.
   Приблизно з 40х років XVIII ст. на західноукраїнських землях посилюється розвиток товарногрошових відносин. Ці відносини дедалі глибше проникали не тільки в шляхетське, а й у селянське господарство. Зростає виробництво хліба та іншої продукції сільського господарства.

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>